Пару слів про авторів

О. Ілля Антонін Догнал, ЧСВВ є найстаршим членом нашої спільноти і нашим духовним отцем. Своє навернення прожив уже в 16 років. У 1966р. вступає до семінарії в Літомєржіцах. Від 1 до 5 курсу майже весь вільний час присвячував молитві і пошукам внутрішнього відношення до Бога. Завжди ясно вмів розрізнити, що є основним. Вже до семінарії прийшов із здоровими засадами і з великою ревністю наслідувати Христа та спасати душі.Цю ревність не втратив, але навпаки. Пізніше давав нам свідоцтва з часу свого навчання на теології: "Я проживав великий біль у серці, а це мене спонукувало молитися до пізньої ночі. Усвідомлював собі ціну часу, мені здавалося що день за днем втрачаю у якійсь літеплості, мене проникала туга даватися Богові цілковито. Молитва стала для мене необхідністю. Усвідомлював собі, що тут розмовляю з Богом. Він Творець, я створіння. Актом віри давав Йому все, так ніби вже тепер міг свідомо прожити свою смерть. Я мав підняті руки. Мотором був якийсь гнів на себе, що постійно втрачаю час і що з тим хочу радикально скінчити. В цьому стані не хочу свідомо залишатися. Не знаю, що маю робити і так стою перед Богом відкритий і з проханням. Нічого більше чинити не можу і не вмію. Усвідомлював Божу близькість і напруження, яке спричинює сила гріха, відповідальність, яку маю перед Богом за це коротке життя."

Після закінчення студій служить як священик на парафії. Постійно усвідомлює важливість молитви. Щоденно, вже від третьої години зранку шукає Боже обличчя.

Потім два роки служить в армії, де не дозволялося, навіть, в неділю бути на Літургії.

Після повернення служив сотрудником у Зліні, а в 1975р. призначений як парох до Слушовіц. Це село вважалося якоюсь самостійною республікою, де комунізм до певної міри ще толерував певну свободу задля тамошнього прогресивного колгоспу. Ця парафія була першою в Католицькій Церкві на території колишньої ЧССР, в якій настало духовне пробудження через харизматичну обнову у 1981р. Цей духовний пролом ніби відкрив людям очі, вони набиралися досвіду, і їм вже не вистачала традиційна, формальна віра. Пізнавали, що Ісус є дійсно живий і робить серед них чуда та знаки. Засновувалися молитовні групи. Люди збиралися не тільки у храмі, але і по домах.

Явну переміну КДБ не довго терпіло і о. Антонін був переведений до пограниччя, до міста Будішова. Тут в домі священика весь час (1981-1985) збиралися на молитву студенти, так що цілі вихідні тут була молитовна програма. Після кожної години молитви проводилася дискусія і духовні розмови. У пограниччі не було можливості для євангелізації. Отець усвідомлював, що в цьому часі актуальним є Боже слово для життя інтенсивної молитви: "Відчали на глибінь" (Лк. 5,4). Тут Господь відкривав таїнство сили Божого слова, особистої відданості і чистої любові. Молоді люди, які шукали живе християнство, приїжджали на вихідні дні, брали участь у молитовній програмі і духовних розмовах. Їх дуже мотивувало коли бачили живе відношення до Бога, яке базувалося на правдивій молитві. Це пробуджувало в них бажання наслідувати Ісуса, горіти для Нього, як це бачили на прикладі отця.

Як плід такого життя молитви в 1983р. Бог дав ясне світло на область окультизму. Передовсім це стосувалося окультної чинності священика Ф. Ферди, який вже кілька років прилюдно займався ясновидінням. Щодня черги людей стояли біля його дверей, бо в цілій республіці не могли зустрітися з таким духовним медіумом, яким був він. Майже всі священики вважали його здібності за Божий дар, подібно як це було в Самарії з Симоном магом, який допомагав людям, займався білою магією і всі, малі і великі казали, що це є дар Божий. О.Антонін написав Ф.Ферді відкритого листа, який був даний до диспозиції священикам і ординаріям. Реакція була дуже гострою - священики збунтувалися і стали в опозицію. Наслідки відкритого бою проти окультизму подібно, як читаємо в Ді.16,16 і наст. виразно можна побачити і на такому випадку: Через місяць, як був написаний відкритий лист проти о.Ф.Ферди на парафії о.Антоніна був празник і приїхали багато паломників. Серед них був і один дивний хлопець, який часто користувався окультною "допомогою" о.Ф.Ферди. (Пізніше довідалися, що він мешкав в тому ж містечку що й о.Ф.Ферда). Вночі він побіг на ферму, нагий ліг під корову і проклинав о.Антоніна, хоча отець його ніколи навіть не бачив. Працівники ферми були перелякані і відправили його на психіатрію. На другий день його звідтам відпустили, але окультний дух, який перейшов на хлопця через "лікування" в о.Ф.Ферди досягнув своєї мети. Всі почали говорити, що о.Антонін робить з людей психопатів. Проти отця спеціально створювалася тяжка атмосфера, щоб люди не могли прийняти правду про окультизм і щоб не визволилися з цього впливу. Священики які симпатизували о.Ферді та його окультній чинності некритично поширювали ці неправдиві і несправедливі чутки та викликали проти отця хвилю протесту за те, що він відмаскував окультну чинність! Якби о.Антонін не любив Бога понад все, то не міг би вистояти в такому тяжкому духовному бою.

Потім отець відмаскував чинність ще одного супер-окультиста в ЧССР пана Пасеки. За це прийшла наступна хвиля ненависті. До о.Ферди ходили переважно священики і монахині, а пан Пасека своєю чинністю заморював насамперед малих дітей та мирян. Те, що окультизм є пов'язаний з бізнесом (див. Ді. 19,19; 16,16) і з владою, проявилося і тут. В 1985р. був сконструйований монстр-процес через КДБ. Спочатку отця викликали у районне КДБ, а потім в обласне КДБ. Причина знайшлася: приписували отцю, що на проповіді він наче б то боронив нацизм. Звісно, це була неправда, але КДБ вже мало підготовану версію як матеріал для суду, а до кінця навіть з підписами "свідків". Отцю загрожувало 5 років ув'язнення, або добровільно іти на психіатрію. Бог в чудесний спосіб втрутився, не здійснилося ні одне, ні друге. Отець прибув на виклик в обласне КДБ до Острави. Тут побачив великий чорний прапор, на знак смерті високого керівника КДБ. Результат виклику був неочікуваний, працівники КДБ після раптової смерті начальника були під якимось страхом і справу закрили. Прийшло тільки мале покарання - переведення на іншу парафію, під нагляд священика, якому державні органи довіряли.

Через рік був переведений до т.зв. в'язниці сестер, де було централізовано близько 400 монахинь із 15-ти згромаджень. Державний наглядач тримав під постійним наглядом о.Антоніна, який був як в'язень, і без його відома не смів покидати цю територію. О.Антонін молився тут у храмі вночі від 24год до 4год ранку, бо протягом дня не було умов для молитви. На молитвах приходило багато світла. Також тут отримав ясне слово щодо т.зв. екуменічної зустрічі в Асижі. Написав гостро, але ясно лист Святішому Отцеві, в якому підмітив, що така зустріч була великим згіршенням для Церкви. Лист був доручений Святішому Отцеві в Римі, в Непомучено. Багато з тих хто не бачить важливості такого згіршення може засуджувати отця за надмірну сміливість.

Однак св. Катерина Сієнська, якій Бог дав ясно бачити болі Церкви, у відношенні до Папи була сміливіша. Таку Божу сміливість Бог дає людям, які на молитві стоять перед його обличчям.

У кінці квітня 1987р. державні органи без причини заборонили отцеві священичу діяльність. Метою КДБ, за якою скривалося старання деяких священиків, було - позбавити отця повністю державної згоди на священичу діяльність. Знову настав тяжкий духовний бій. Аж 7.07. отримав призначення, як вважалося до найгіршої парафії у єпархії. Сюди знову приїжджали студенти на молитву у вихідні дні. Вже в 1985 і 1986рр. були написані елаборати про молитву і деякі візії для окремих груп людей (студенти, семінаристи, священики, пенсіонери) як жити з віри. Також тут був написаний елаборат про перше, друге і третє слово Ісуса на хресті. Літературна діяльність виникала на колінах. На новому місці (Дворце 1987-1990) продовжувався духовний бій. Плодом молитви були праці на тему апологетика віри проти лібералізму в Церкві. При допомозі забороненої "техніки" (валка) розмножувалися ці духовні елаборати і посилалися священикам. Кілька разів на пошті загадково щезли пакунки з листами, тому треба було розмножувати їх знову. Нажаль за багатьма акціями КДБ була інспірація з рядів ліберально мислячих священиків. В Дворцях виникла ініціатива безперервної молитви, яка тривала від П'ятидесятниці 1988р. до П'ятидесятниці 1989р.. Чехія безперервно молилася від 1. до 10 числа місяця, Моравія від 11. до 20. числа місяця, а Словаччина від 21. до 30. (31.) числа місяця. У багатьох парафіях були створені молитовні групи. Кожен молився свою годину, яку собі вибрав з 24 годин дня і всі молитовні групи молилися спільно годину від 20.00 до 21.00. Деякі члени груп в середу і в п'ятницю постили на хлібі і воді. Їх об'єднувало спільне прохання, щоб Бог дав на опущені єпископства святих єпископів. Бог вчинив чудо, яке ніхто собі не уявляв; 17.11.1989р. в ЧССР впав комунізм. Те саме сталося і в усіх комуністичних країнах Європи. Єпископства були зайняті (святість пастирів залежить вже від кожного індивідуально). Примітка: коли кардинал Томашек схвалив і поблагословив т.зв. молитовну боротьбу, то зразу на другий день по радіо Вільна Європа була передача в якій очорнювали отця. Правдоподібно це була активність священиків, які спокійно співпрацювали з одної сторони з КДБ, а з другої сторони посилали неправдиві інформації довірочно до закордонного радіомовлення. Це були прихильники окультизму і ліберальної теології, які бачили в о.Антонінові ворога №1, якого потрібно скомпромітувати та ізолювати, а то і з допомогою комуністичного державного апарату. Очевидно за ними є той самий старий знайомий дух, який нищив і нищить Божі речі, а з другої сторони Бог прославляється на своїх …… Молитовну боротьбу не вдалося зліквідувати в зародку і вона принесла свої плоди: вислухані прохання, живі досвіди з Богом в бойових молитвах, особисті навернення.

Деякі з дівчат, які приїжджали на молитовні вихідні, за порадою отця, вирішили скласти 8.12.1990р. дочасний обіт перед новим архиєпископом Оломовцьким у новоствореній спільноті. Пізніше дві з них перейшли до контемплятивного монастиря в Україні. Сьогодні з ЧР і СР є їх там близько двадцять.

У 1991р. о.Антонін і з ним студент теології Р. Шпіржік, його брат інж.Й.Шпіржік, а також інж. Л.Юхелка вирішили вступити до такого монашого Чину, який своєю духовістю є найближчим до спадщини св. Кирила і Методія. Таким є Чин св. Василія Великого (ЧССВ) Греко-Католицької Церкви. Цього ж року вступили до новіціяту у Варшаві.

У1992р. о.Антонін (Ілля) повернувся до нового обновленого монастиря в Требішові СР. Інші три брати залишилися у Варшаві, щоб докінчити студії теології, а потім також прийшли на Словаччину.

З 1993 до 1997р. отець викладав догматику в Пряшеві на теологічному факультеті. У 1994р. тут настало духовне пробудження через дводенні реколекції. Це викликало збентеження, і певні церковні круги вимагали виключити о.Іллю з факультету. Єпископ Гірка за нього заступився і отець міг викладати дальше. Крім лекцій отець працював зі студентами і в вільному часі. Відвідував гуртожитки, де зроджувалися малі спільноти, які присвятилися живому Божому Слову, молитві і свідченню віри. Спраглі студенти були засягнуті живою вірою отця. В 1995-1996рр. він давав студентам завдання писати семінарні праці у вигляді коротких, влучних статей на актуальні теми, які студенти передавали в мас-медіа. На жаль, вплив духа світу, який блокує чітке формування Божих правд, спричинив те, що жоден з триста листів не був видрукуваний. Коли отець разом з Doc.MUDr. Манькa CSc. пером воював проти гомеопатії, дочекався великого розчарування. Єпископська конференція своїм нечітким формулюванням, яке опублікували у всіх церковних журналах, схвалила гомеопатію. До сьогодні це висловлення не було спростовано, що є великим згіршенням і ганьбою. Фармацевти, які до цього часу не могли визначитися, тепер відкрили двері для гомеопатії, і таким чином за декілька тижнів всі аптеки через таку позицію Церкви прийняли гомеопатію - цю велику брехню і форму магії!

О.Ілля пропагував молитву і чистоту віри на харизматичних конференціях в Словаччині і на новому відпустовому місці в Літмановій. В 1996р. як приготування до ювілею 2000 отець закликав на Літмановій до створення молитовних груп безперервної молитви. Багато з них в СР молиться ще й до сьогодні.

В 1996-1997рр. були також висвячені на священиків о.Методій Р.Шпіржік, о.Кирило Й.Шпіржік і о.Францішек Л.Юхелка. Відразу після цього ми просили генералат про заснування контемплятивної вітки в ЧСВВ. Нас було чотири священики і п'ять студентів теології Пряшівського університету. Прийшов дозвіл з генералату (1997). О.Ілля був призначений настоятелем спільноти, яка отримала назву Comunita vitae monasticae. Плодами молитви знову був елаборат на актуальну проблематику під назвою "Духовні фекалії". Протягом цілого літа ми давали реколекції. Завдяки Богу і Його ласці, учасники проживали глибоке особисте навернення. Яка дань за це прийде? З досвіду знаємо, що Царство Боже не здобувається легко. Невдовзі проти нас твердо поставилися декілька монахів зі Словацької провінції ЧСВВ і почали інтригами атакувати єпископа, а також генералат. Цей дух, який не хотів дозволити, щоб в ЧССВ було щось живого, по суті переслідував лиш одну мету - смерть духовного життя в Чині. Під великим тиском заздрості спільноту в кінці 1998р. було зліквідовано. О.Іллю управа провінції ізолювала. Цей час отець використав в основному для молитви. А нас розділили на різні місця. Але все ж таки провід ЧСВВ в даному випадку мав якесь почуття вини, і намагався вирішити цю ситуацію таким способом, що в 2000р. була заснована в Чехії Чеська делегатура, в яку призначили о.Кирила, о.Методія, о.Маркіяна Гітюк з України, з яким вчилися в Варшаві.

Троє отців працювало на парафії катедрального собору св.Климента в Празі. О.Францішек став настоятелем монастиря на Сазаві, яка пов'язана з кирилометодіївською традицією. Тут жив приблизно 25 років обновитель цієї традиції, святець, великий чудотворець і екзорцист св.Прокоп (+1053). Тут був заснований новіціят, до якого вступило декілька студентів, які були з нами в контакті вже давніше. Настав короткий розвиток. Ми купили стару стодолу і перебудували її на монастир. Центром було місце молитви - каплиця, яка була під землею, як печера. Протягом 2002р. будівництво було завершене і введене в експлуатацію. Було багато перешкод, деякі майже нездоланні. Будова була на території, де будь-яке втручання докладно слідкували археологи і служба охорони пам'яток. І при будівництві ми пережили декілька справжніх чудес та Божих втручань. Ми вже декілька років молимося молитовні сторожі безперервної молитви десять днів у місяці. Її плодами на цьому місці було відновлення гробу св.Прокопа і заснування Хресної Дороги в загальновідомій, т.зв., борозні св.Прокопа. На Сазаві було декілька чудесних оздоровлень, була тут складена і книга св.Прокопія чудотворця.

В 2003р. пішов на пенсію єпископ Я.Лявінец, а на його місце веденням фоколяре був поставлений колишній провідник фоколяре в ЧССР Л. Гучко. Це було дуже нетактовно по відношенню до Греко-Католицької Церкви, а головне, щодо переважної більшості віруючих, які є українцями. В ЧР проживає приблизно 5000 віруючих східного обряду, не українців. Після падіння комунізму в Чехію прибуло приблизно 200 000 українців східного обряду. Вони сподівалися, що будуть мати свою УГКЦ як це є в інших країнах. Так рекомендує Право Східних Церков. Коли вони нас запитували, чи мають згідно ККСЦ право домагатися своєї УГКЦ, ми відповіли їм правду, що так. І це був наш найбільший злочин. Ті, яким бажання українців не підходило до програми, назвали це підбурюванням, організуванням бунту проти церковної єрархії і т.д. В травні 2003р. українці збиралися біля будівлі нунціятури в Празі, де провели коротку тиху демонстрацію, яка полягала в тому, що тримали плакат: "Хочемо УГКЦ і українського єпископа", і пів години там молилися. Це повторювалося декілька днів. В день свячень єпископа Л.Гучка, якого їм нав'язали латинські фоколярини, тихо стояли в храмі з плакатом, яким домагалися свого права. Пізніше цей єпископ назвав їх "темною масою", погрожував, що пошле на них поліцію, щоб їх вигнали з ЧР. Цей фоко-єпископ, "взірець любові", про яку без кінця в цьому русі говорять, відразу після свячень звернувся до держави і зліквідував на Міністерстві Культури нашу Делегатуру, маленький будиночок для студентів в Празі і монастир на Сазаві, який ми власними руками збудували, переписав на себе. Чому нас зліквідували? Тому що ми проповідували живого Христа. Єпископу не розходилося про Боже Царство, про спасіння душ, про добро Церкви, а тим більше УГКЦ. Фоколяри хотіли пропхати свою людину в Східну Церкву і тут здобути владу (зайняти церковні структури). Фоколяри зі своїм єпископом все одно рано чи пізно нас би зліквідували. Тепер їм дуже підходило пустити проти нас брехливу кампанію, ніби-то ми поставилися проти Святішого Отця, проти святої Церкви і т.д. Рядові члени фоколяри, так як їм це було сказано керівництвом, рознесли ці чутки в церковних колах по цілій ЧР і СР. Це була наша перша сутичка всередині Католицької Церкви з цією мафією, яка, в деяких свідомо, а переважно несвідомо, але ефективно пропихає всередині Церкви духовність фальшивої єдності і фальшивої любові, що і є духовністю Нью Ейдж. Багатьох людей дивує тісний зв'язок цієї організації з органами влади - як в комуністичні часи так і тепер. Єпископ Гучко був у списках співпрацівників КДБ. Згідно чеських законів висока посадова особа не може виконувати свої функції поки не пройде люстрацію. Єпископ Л.Гучко уникнув цього і це толерувалося. В 2005р. були оприлюднені словацькі архіви співпрацівників КДБ. Л.Гучко на КДБ вже не мав жодного запису. Це заставляє задуматися. Так замести сліди можуть тільки деякі винякові одиниці!

Від 2003р., коли управа ЧСВВ в Римі на рекомендацію руху фоколяре вислала нас на Україну, більше, ніж рік ми проводили благословенні місії. За це ми дуже вдячні цьому руху. На місіях дуже багато людей прожило навернення. Багатьом відкрилися очі, були засновані молитовні групи, які мали і свій часопис. Через рік вже почав нападати на Боже діло той самий дух смерті. Новий генеральний настоятель, який заявив, що його врятував від смерті магічний лічитель, став нашим ліквідатором. Декілька днів після виборів його на Протоархимандрита, він зліквідував без причини Чеську делегатуру декретом від 11.07.2004 і почав ліквідувати нас і нашу місію на Україні. Всі священики (5), студенти з тимчасовими обітами і кандидати (18) без подання провини, були виключені з ЧСВВ. Нас, священиків з вічними обітами (4 ThDr, 2ThLic), після короткого і незаконного монстр-процесу безпідставно було виключено. Ми апелювали до Апостольської сігнатури. Генеральний настоятель з метою співпраці для нашої ліквідації особисто відвідав єпископа Л.Гучка. Крім того поручив своєму заступникові та протоігуменові з України, щоб нас ліквідували за допомогою ітриг та державної влади. Для цього зловжили кардинала Л.Гузара, який на пресконференції 2.06.2005р. признався: "До мене прийшли протоархимандрит (заступник) з протоігуменом ЧСВВ і надиктували мені листи… це вже справа держави, що з ними зробить…" На індекс були подані прізвища 23 осіб, "небезпечних" для Церкви. Яка це підлість - якщо ми порушили церковні закони, то мали бути покарані Церквою, а якщо державні, то відповідним чином - цивільно! Але завжди об'єднуються первосвященики з Пилатом, коли йдеться про ліквідацію живого Христа. Ми думали, що Господь дасть нам період спокою, що зможемо спокійно проводити місії. Але де проповідується живий Христос, де люди вириваються з темряви і гріха через навернення до Божого Царства, там диявол починає атакувати.

Дякуємо Богові, що дав нам в Україні 4 пророцькі слова для Церкви. Молода людина, але і кожен християнин сьогодні потребує мати ясну орієнтацію, інакше буде мати або духовність Нью Ейдж, або вийде з Католицької Церкви.

Дякуємо Господу, що можемо терпіти задля Христа! Інші терпіли набагато більше. Святий Павло перелічує в (2Кор. 11,22-32), що витерпів задля Христа. Святі Кирило і Методій були змушені апелювати до Риму на інтриги церковних лицемірів і фарисеїв. Ці інтриги привели до того, що 200 учнів було продано в рабство до Венеції. Тисячі мучеників задля Христа було жорстоко замучено. Монаші фарисеї виключили св.Альфонса з заснованого ним згромадження. Святого Івана від Хреста назвали бунтівником проти Церкви та Її ворогом, і кожної п'ятниці його бичували… Якщо деякі харизматики з духом світу проповідують Євангелію успіху, то вони не знають основних духовних законів Євангелії. А ними є: 1) зректися себе; 2) взяти свій хрест; 3) і йти за Христом (Мт.16,24). Куди? На суд і на смерть. Лише потім приходить воскресіння і слава.

Усвідомлюємо собі, що після виходу цієї книжки, вороги Христа будуть намагатися, щоб знову впала голова Івана Христителя. І якби так сталося, то задля Христа і спасіння душ це має сенс.